Відділ Освіти Великоберезнянської Районної Державної Адміністрації

Ми пам'ятаємо!

Закарпаття у роки Другої світової війни

Гортистська Угорщина до середини березня 1939 р. встановила свою владу на всій території Карпатської України, запровадивши угорський окупаційний режим з усіма його проявами. Гортіївці приступили до чистки території від „небажаних” елементів, масових арештів і розстрілів, які проходили паралельно з діями армії.
У березні 1939 р. Німеччина, порушивши Мюнхенський договір 1938 р., окупувала всю територію Чехословаччини. Одночасно 14 березня Угорщина почала окупацію Закарпаття. Таким чином, долю Закарпаття 1938-1939 рр. вирішили країни, які підписали Мюнхенський договір: Німеччина, Італія – з одного боку, Велика Британія, Франція – з іншого.

Окупантів не зупинили політичні зміни, що відбувалися в Закарпатті у зв’язку з утворенням незалежної держави – Карпатської України.
У роки Другої світової війни закарпатці волею трагічної долі воювали в чотирьох різних за своїм складом, ідеологіями і завданнями арміях: чехословацькій і радянській – з одного боку, угорській і німецькій – з іншого. У чехословацьку армію, яка утворилася в роки війни на території колишнього СРСР, вони увійшли як громадяни довоєнної Чехословаччини. У Червону армію – наприкінці 1944-го на початку 1945 р. після визволення Закарпаття, як добровольці. В угорську армію закарпатці насильно були мобілізовані після захоплення краю угорськими військами у березні 1939 р. Цю армію правителі Угорщини як союзники Німеччини посилали на Східний радянсько-німецький фронт.
І нарешті, представники німецької національності краю призначалися на службу в німецьку армію згідно з угодою між угорськими і німецькими військовими відомствами.
Політика окупаційного режиму спрямовувалася на ліквідацію всіх демократичних свобод: заборонялася діяльність політичних партій, культурно-освітніх товариств, пресу, скасовано виборчу систему. Закарпаття було вкрите мережею репресивного апарату – створено 163 жандармські дільниці, 5 поліцейських дирекцій. Зростало безробіття. 1944 року тисячі закарпатців вивезено на примусові роботи на військові об’єкти міст Угорщини.
Один із чиновників міністерства внутрішніх справ у січні 1942 р. доповідав горському уряду: „Чехи, не рахуючись з реальними потребами, безмірно розгорнули мережу русинських шкіл. У 1938 році 4 русинські гімназії (Ужгород, Мукачево, Берегово, Хуст), у деяких з них більше ніж тисяча учнів, у Мукачеві – торговельна школа, в Ужгороді, Мукачеві – учительські семінарії і 22 горожанські школи… русинських учнів у гімназіях і горожанських школах занадто багато”. У зв’язку з цим „угорський уряд дуже обережно розпочав уже скорочувати середні школи”.
Погіршення соціально-економічного та політичного становища викликало масові втечі молоді за кордон до СРСР. На сьогодні документально доведено, що в СРСР перейшло щонайменше 7,5 тис. закарпатських юнаків. Та, на жаль, усі вони за нелегальний перетин кордону були засуджені НКВС.
Директивною вказівкою НКВС СРСР від 26 листопад 1942 р. за № 523 закарпатські добровольці, що нелегально перетнули кордон, як колишні чехословацькі піддані були звільнені з ув’язнення і перепроваджені по м. Бузулук, де почала формуватися чехословацька військова частина під командуванням Людвіга Свободи. Наші люди як громадяни Чехословаччини добровільно масово вступали до цього підрозділу, пройшовши в його складі з боями від Соколова до Праги.
„Закарпатців, які в перші роки окупації Мадярщини масово втікали до Радянського Союзу, засуджували за нелегальний перехід радянського кордону, – пише Володимир Несторович у дослідженні „Закарпатські українці в Чехословацькому корпусі генерала Свободи”, – і поголовно відправляли до трудових таборів”.
У 1944 р., коли Закарпаття було визволене від окупантів, понад півтора десятка тисяч молодих наших краян, у тому числі 555 дівчат, добровільно пішли воювати проти німецьких фашистів, вступивши добровольцями до Червоної Армії.
На території України Перша Чехословацька окрема бригада пройшла з боями під Соколова через Київ, Васильків, Черняхів, Фастів, Руду, Білу Церкву, Жажків, Острожани, Бузівку. Командир бригади Л. Свобода назвав закарпатців „хоробрими, відважними, мужніми”. У своїх спогадах та численних статтях він відзначив найхоробріших і найсміливіших: Степана Вайду, Дмитра Гегедюша, Дмитра Криванича, Михайла Оленича, Михайла Лялька та багатьох інших, а також закарпатських дівчат – Софію Гарагонич, Гафію Глеба, Ганну Ковтай, Юстину Бабич, Гафію Сопко та ін.
Наприкінці липня 1944 р. зі складу 4-го Українського фронту 1 Чехословацький армійський корпус було передано 38-й армії, і він став учасником Карпато-Дуклянської операції. Його чисельність становила 17 тис. осіб. У ньому було 7100 закарпатських українців. У боях за Дуклю загинуло близько 800 закарпатців, їхній прах покоїться тепер на двох державних кладовищах – музеях: у м. Дуклі (Польща) та м. Свиднику (Словаччина).
За хоробрість та відвагу в боях сотні наших земляків були відзначені високими нагородами Чехословаччини. Одна з найвищих нагород – Чехословацький військовий хрест. Найвищої радянської нагороди – званням Героя Радянського Союзу – у 1945 р., був удостоєний посмертно танкіст Степан Вайда з Дулова Тячівського району.
Степан Вайда був інтернований до Росії, в Оренбурзьку область.
„Фізично знесилених закарпатців більшовики почали розвозити по концентраційних таборах „несходимого” Сибіру, – пише Скит-Закарпатський. – Тяжкі каторжні роботи в лісах і копальнях, без відповідного харчування, гігієни й відпочинку закінчувалися різними хворобами, особливо тифом... У цих московських концентраційних таборах НКВД згинуло 80% закарпатських українців”.
Окрім того, на Закарпатті діяв Рух Опору. Факти свідчать, що на Закарпатті були дві течії: підпілля і партизанський рух, що керувався радянськими гаслами; націоналістична течія, діяльність ОУН та УПА, що орієнтувалися на створення незалежної української держави.
Крайовий провід ОУН Закарпаття був створений 1939 р. До нього увійшли крайовий провідник Андрій Цуга (псевдо – Мур), заступник провідника Д. Бандусяк, уродженець с. Ясіня (Арпад), референт В. Потушняк, (Донской), референт з військових справ колишній студент М. Киштулинець та ін. Крайовий провід ОУН Закарпаття був зв’язаний з Краківським центром ОУН, який очолював Степан Бандера. 1941 р. українські патріоти вивісили синьо-жовтий прапор на Хустському замку, між Хустом і Великою Копанею встановили хрест з написом „Борцям за волю України”. На листопад 1944 р. припадає поява перших антирадянських листівок, авторами яких були члени Закарпатського проводу ОУН. У липні-грудні 1945 р. організацію ліквідували органи Держбезпеки Закарпатської України.
Пишучи про комуністичне підпілля часів угорської окупації, жодним словом не згадували про таке українське націоналістичне підпілля, про відомий процес „Ковнір”. Діяла сувора заборона. Вироком військового трибуналу в Мукачевому встановлено, що притягнуті до відповідальності 1942 р., належали до однієї групи, яка поставила мету революційним шляхом визволити Закарпаття від Угорщини і створити самостійну українську державу.
Партизанський рух на Закарпатті має свою героїчну історію. Виник він після окупації Срібної Землі. На Великоберезнянщині підпільники організували бойові розвідувальні групи по 15-20 осіб у кожній. Подібна робота велась і у Великому Бичкові. Фашисти розкрили діяльність патріотів, і в краї пройшли масові арешти.
Закарпатські антифашисти в Радянському Союзі були організовані у спеціальні загони. Першу таку групу очолив Олексій (Олекса) Борканюк. У січні 1942 р. загін десантувався неподалік від Ясіня. Доля цих людей трагічна. Більшість загинула, О. Борканюк був арештований і страчений.
Під час знаменитого Карпатського рейду Ковпака, група закарпатців вирішила організувати в краї збройну партизанську боротьбу. Проте ця спроба виявилась невдалою – загін потрапив у полон. Та вже в серпні 1943 р. в районі г. Менчул висадилася розвідувальна група „Закарпатці” на чолі з Ф. Патакі. За півроку група виросла до 190 осіб. Бойова діяльність закарпатських партизанів прискорювала визволення краю.
Визволення Закарпаття розпочалося з Карпатсько-Ужгородської наступальної операції 1944 року, яка проводилася з 9 вересня до 28 жовтня військами Четвертого Українського фронту, яким на той час командував І. Петров. Радянські війська, прорвавши укріплення Лінії Арпада, перейшли Карпати, зайняли територію Закарпатської України і створили умови для подальшого просування в Чехословаччину. 9 вересня 1944 року визволено перший населений пункт Закарпаття – с. Лазещину, а 28 вересня – с. Ясіня. Наприкінці вересня було подолано опір ворога на Ужоцькому та Верецькому перевалах і 26 жовтня визволено м. Мукачево, 27 жовтня – м. Ужгород, а 29 жовтня – останній населений пункт – м. Чоп.
Під час Карпатсько-Ужгородської наступальної операції війська Четвертого Українського фронту завдали серйозної поразки німецькій 1-й танковій армії, повністю розгромили угорську 1-шу армію. Окрім того, у ході операції було вигнано нацистських окупантів з частини Словаччини та створено передумови для розвитку наступу на війська противника на будапештському напрямку.
В історії Закарпаття переломним етапом стали 1944-1945 роки. Тоді у невеликому проміжку часу відбувалися події, які докорінно змінили подальшу долю краю: 1944 рік – визволення його від нацистсько-фашистських загарбників (28 жовтня), робота І з’їзду Народних комітетів (26 листопада), який проголосив утворення Закарпатської України і прийняв Маніфест про возз’єднання з Україною, що й було юридично оформлено Договором, підписаним 29 червня 1945 р. у Москві між СРСР та Чехословаччиною, і, нарешті, утворення Закарпатської області з 25 січня 1946 року.

За матеріалами Закарпастького ІППО



« повернутися до списку новин