Відділ освіти Великоберезнянської районної державної адміністрації

29 січня виповнюється 100 років битві під Крутами.

29 січня 2018 року в Україні на загальнодержавному рівні відзначатиметься сота річниця бою під Крутами, котрий для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність

29 січня виповнюється 100 років битві під Крутами. В 1918 році на залізничній платформі в Крутах за 130 км від Києва українські студенти ціною власного життя зупинили на кілька днів наступ більшовицької армії на українську столицю. Відтоді українці вшановують цей день, як символ героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

«За 300 кроків від поїзду їх розстріляли розривними кулями»

Петроградський «Совєт Народних Комісаров» розпочав братовбивчу війну з Українською Народньою Республікою, намагається знищити  владу українського робітництва, селянства і солдатів та змінити її владою великоруських зайшлих елементів.

«Совєт Народних Комісаров» посилає на наші землі банди найманих людей, які звуться красногвардійцями.  Вони вриваються в мирні міста і села України, громлять їх, обстрілюють неповинне населення, грабують і насилують людність. Банди красногвардійців роблять грабіжницькі реквізиції хліба по селах і вивозять у Росію, руйнують залізниці і тим самим спиняють достачання вугілля, спиняються фабрики, заводи і сільський люд зостається без фабричних матеріалів і нашествіє цих північних варварів  вносить  страшну анархію в життя України, плодить грабіжництво, злодійство». Цю відозву українського уряду, підписану її головою Володимиром Винниченком, газета «Нова Рада» надрукувала 5 січня 1918 року.

Із початку грудня 1917 року війська більшовицької Росії вели неоголошену війну з УНР. Протягом місяця вони зайняли майже все Лівобережжя й Південь. 11 січня Мала Рада ЦР прийняла IV Універсал, який на другий день в будинку Педагогічного музею на відкритому засіданні проголосив М. Грушевський. Перш ніж зачитати текст Універсалу, Грушевський у короткому виступі наголосив на двох мотивах прийняття рішення: «дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну». Зразу після прийняття IV Універсалу Генеральний Секретаріат було перейменовано на Раду Народних Міністрів, головою якої обрано В. Винниченка.

IV Універсал, проголосивши незалежною суверенною державою Українську Народну Республіку, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії державотворення України було досягнуто не на хвилі піднесення українського національно-визвольного руху, а в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни.

Універсал проголошував самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу і заявив про її прагнення до мирного співіснування з сусідніми народами. Доручив Раді народних міністрів продовжувати переговори з Центральними державами і укласти мирний договір.  Більшовицька делегація на чолі з Левом Троцьким намагалася довести, що УНР взагалі не існує, а територію України контролюють війська Української СРР з центром у Харкові. Центральна Рада  прагнула  втриматися в столиці якомога довше, щоб довести  на переговорах, що саме вона є справжнім представником України.

Достатньо сил для захисту від більшовицьких військ Центральна Рада не мала. Сотні тисяч вояків, що впродовж 1917 року заявляли про готовність їй підпорядковуватися, нею ж були розпущені. Володимир Винниченко та його соратники-соціалісти були переконані, що до війни з російськими більшовиками не дійде, і не вбачали потреби у створенні регулярної армії. Результат – Києву загрожував наступ із півночі.

На урядовий заклик відгукнулися студенти й гімназисти Києва. У перших числах січня 1918 року відбулося віче студентів Університету Святого Володимира й новоствореного Українського народного університету, на якому вирішено  створити Студентський  курінь Січових Стрільців. До нього під загрозою  бойкоту мали вступити всі без винятку  студенти-українці. За цим прикладом ухвалили постанову й учні старших класів Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства на своєму зібранні.

«Директор гімназії, якого прошено на збори, після невдалої  спроби одговорити своїх питомців від такого, на його погляд, нерозважливого кроку, мусів зрештою погодитися з постановою та оголосити з рамени дирекції офіціальну перерву навчання в двох старших клясах гімназії на час перебування учнів у війську, – писав у своїх спогадах учень гімназії, учасник бою під Крутам Ігор Лоський. – Просив лише, щоб не спокушати до вступу до куреня молодших кляс».

Запис добровольців  до Студентського куреня Січових Стрільців проводили в вестибюлі Центральної Ради. Протягом січня 1918 року до куреня зголосилося близько 200 юнаків. Їх групами відправляли до Костянтинівського військового училища на Печерську. Там під керівництвом старшин Богданівського полку розпочався військовий вишкіл. Планувалося, що студенти-добровольці охоронятимуть Центральну Раду  й порядок у місті, тому спершу здебільшого марширували й відпрацьовували повороти  й лише згодом  розпочалися вправи зі зброєю.

Лоський згадує: «Розгардіяш, який панував тоді у Києві, відбився навіть у такій дрібниці: як одягнено й озброєно студентську сотню. Кожний одержав з одягу – штани, подерту шинелю і якусь арештантську шапку. Можна собі уявити, як ґротесково виглядала сотня. Пересічний вигляд був такий: власні черевики, солдатські штани, зав’язані в долині мотузком (обвивачів не було), гімназійна чи студентська куртка або  цивільна камізелька і згори  шинеля, в якій найменше бракувало однієї поли. Не ліпше виглядала зброя: старі, поржавілі рушниці… І це все в той час, як місяць після того більшовики, захопивши помешкання школи, знайшли там повні  склади новеньких чобіт, одягу, не кажучи вже про амуніцію і зброю» [21, с. 150].

У 20-х числах січня до Києва повернулися декілька десятків юнаків-юнкерів Української юнацької військової школи №1 ім. Богдана Хмельницького, які охороняли північно-східний кордон УНР. Вимагали надати підмогу: по лінії Курськ – Бахмач на Київ насувається більшовицьке військо на чолі з полковником Михайлом Муравйовим. Увечері 27 січня 1918 року перша сотня Студентського куреня під командуванням  студента Київського університету  сотника Петра Омельченка разом із юнкерами вирушила з Києва в напрямку Бахмача.

28 січня вранці поїзд зі студентами-вояками прибув до невеликої станції Крути, що між Бахмачем і Ніжином. Бахмач, що за 195 км від української столиці, уже був у руках Муравйова. Сили українці були такі: чотири сотні Київської юнацької школи №1 ім. Богдана Хмельницького – 400-500 юнкерів, перша  сотня Студентського куреня Січових Стрільців – 116-130  вояків – і 20 старшим-офіцерів. Увесь день готувалися до бою: рили окопи обабіч залізничної колії, проводили розвідку, вправлялися в стрільбі. Командир юнкерів сотник Аверкій Гончаренко поділив студентів на чотири чоти – взводи – по 28-30 чоловік і поставив їх в найбезпечнішому місці – ліворуч від залізничного насипу, поряд із вояками куреня смерті, праворуч від насипу – юнаки військової школи. Наймолодших і тих, хто не вмів стріляти, залишив у резерві.

2 дні. На стільки часу затримався під Крутами наступ Муравйова на Київ: один день тривав бій, іще принаймні день був потрібен червоним, щоб  підготуватися до наступу й полагодити підірвану залізницю. Муравйов захопив українську столицю 8 лютого. Наступного дня у Бересті УНР уклала договір з Німеччиною та її союзниками. Вони домовилися обмінятися  полоненими та відмовилися  від взаємних претензій. Крім того, Україна обіцяла  постачати Німеччині й Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2,7 тис. пудів м’яса, іншу сільгосппродукцію та сировину. Цей документ означав  міжнародне визнання УНР, у тому числі й більшовицькою Росією.

29 січня близько дев’ятої ранку кінна розвідка повідомила про наближення більшовиків. Юнкери і студенти за командою зайняли бойові позиції обабіч  залізничної  колії. За півгодини показалися перші лави червоних – червоногвардійців і балтійських матросів.

Бій тривав увесь день 29 січня. Його перебіг докладну  висвітлюють у спогадах учасники. Червоногвардійці зайняли бойовий порядок, розтягнувшись  у лінію до 5 км. За різними даними, під Крутами червоні мали від 4 до 6 тис. чоловік. Їхні лави, втрачаючи вбитих та поранених, уперто просувалися вперед. Частини, що відходили до тилу, замінялись новими загонами. Значних втрат їм завдавав український панцерний потяг, власне  гармата й кулемет, встановлені на  залізничній платформі, обкладеній шпалами й мішками з піском. Командував сотник Семен Лощенко.

Близько 12:00 червоногвардійці зробили спробу наступу на студентську сотню, відчуваючи її слабшу підготовку, але, потрапивши під перехресний  вогонь, відійшли. Ще за 2 год. червоні, маючи майже десятикратну перевагу в людях, розпочали оточення. Аверкій Гончаренко ввів у бій резервну студентську сотню. Вона до самої темряви  стримувала обхід  із правого  флангу. Лазарет у потязі  був переповнений, у юнкерів і студентів закінчувалися набої, а до того ж надійшло повідомлення, що збільшовичений Шевченківський полк захопив станцію Ніжин – у тилу оборонців Крутів.  З настанням темряви Гончаренко дав наказ про відступ до потяга, що чекав  за декілька кілометрів від станції Крути.

Уже на місці з’ясувалося, що немає бійців однієї студентської чоти. Затримали ешелон, вислали розвідку – марно. Далі відбули на Київ, підірвавши за собою в декількох місцях залізничну колію. Згодом з’ясувалося, що 27 студентів і гімназистів у сутінках заблукали й вийшли на  світло станції, уже захопленої  червоногвардійцями. Після побоїв і катувань їх убили.

1 березня більшовики залишили Київ. У газетах почали з’являтися повідомлення  про розшук родичами  загиблих або пропалих безвісти. «Батьки прохають повідомити по адресі – Київ, Фундуклеївська, 61-1 в подробицях про все, що відомо за сина їх Андрія  Соколовського, учня  6 класу 2-ї української гімназії, який безвісти загнув у бою на станції «Крути» 16-го січня ц.р., і  прохають, коли він живий, допомогти йому чим можна. Видатки будуть повернені», – йдеться у повідомленні, вміщеному в газеті «Нова Рада» за 5 березня 1918 р. У цьому ж номері опубліковано листа міністра закордонних справ УНР Олександра Шульгина.  Він просив надати хоч якісь  відомості про його брата  Володимира – студента фізико-математичного факультету Київського університету  св. Володимира. 27 січня 1918 року він у складі Студентського куреня Січових Стрільців виїхав під Крути.

У Києві був створений організаційний комітет для перепоховання  загиблих під Крутами. Його члени закупили домовини й виїхали для розшуку тіл. Селяни  повідомили, що більшовики заборонили  їм ховати  вбитих, тож їх засипали в різних місцях. 19 березня 1918 року віднайдені тіла привезли  потягом до Києва.

«Майже всіх, кого взяли до полону, було по-звірячому покалічено під час розстрілу, – згадував один з учасників перепоховань Л. Васильківський. –Трупи  були  з розбитими  головами, повибиваними зубами, повиколюваними  очима. Кілька трупів цілком не вдалося розпізнавати, наскільки  вони були знівечені. Одного з нерозпізнаних щойно в Києві пізнала мати за монограмою на сорочці» [21, с.156]. Після впізнання на залізничному вокзалі домовини понесли на селянські вози, запряжені волами, й накрили  червоними китайками. Процесія з тисяч киян, державних громадських діячів, церковнослужителів з вінками та квітами рушила центральними вулицями до кладовища на Аскольдовій могилі над Дніпром…

«В Крутах загинув цвіт української шкільної молоді. Винна в цій трагедії вся система безглуздя, весь наш уряд, котрий оказався покинутим  народом і армією і в такім безнадійнім становищі рішив захиститися від добре озброєної  большовицької  армії кількома сотнями шкільної молоді…» (16 березня 1918 року, газета «Нова Рада», стаття «Трагедія на Крутах»).

За матеріалами дослідження Файзуліна Я., Гінди В. Україна. У вогні минулого століття:  постаті, факти, версії.

Освітньо-виховні заходи

Бій під Крутами підтвердив готовність молоді відстоювати ідеали української революції і став символом національної честі. 100 років минуло з того часу, а історія, на жаль, повторилася: над українською державністю – знову російська загроза. І знову молодь відстоює нашу незалежність, територіальну цілісність, віддаючи найдорожче – своє життя. У цей день вшануймо пам’ять загиблих за Україну.

У закладах освіти району рекомендуємо:

  • провести уроки патріотизму, тематичні вечори “Крути – наша пам’ять, наша біль” “Вони віддали життя за українську незалежність” у старших класах; бесіди, присвячені подвигу патріотів з учнями 5-9 класів;
  • організувати експозиції та книжкові виставки, присвячені 100-й річниці героїчної загибелі юнаків у бою під Крутами; наукові дослідження учнів – членів Великоберезнянської філії Закарпатського територіального відділення Малої академії наук учнівської молоді з даної проблеми;
  • випустити тематичні інформаційні бюлетені “Посвята героям Крут та героям АТО”;
  • оприлюднити на сайтах матеріали про проведені заходи.


« повернутися до списку новин